УЗАГАЛЬНЕННЯ
практики розгляду Судацьким міським судом цивільних справ
з іноземними елементом за період 2011 року
10 лютого 2012 року м. Судак
Згідно до завдання Апеляційного суду Автономної Республіки Крим № 3.8 від 1 лютого 2012 року у Судацькому міському суді Автономної Республіки Крим проведено узагальнення судової практики щодо розгляду цивільних справ з іноземним елементом за період 2011 року.
Основними джерелами отримання інформації, що використовувались у процесі узагальнення судової практики із вказаної категорії справ стали:
· картки первинного обліку;
· обліково-реєстраційні журнали;
· звіти відповідної форми;
· дані автоматизованої системи документообігу суду;
· матеріали судової практики.
Діяльність Судацького міського суду Автономної Республіки Крим у 2011 році при розгляді цивільних справ з іноземним елементом здійснювалася відповідно до конституційних засад судочинства і була спрямована на забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави та підвищення ефективності функціонування незалежного і неупередженого суду.
Введення.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав. У першу чергу в цій статті йдеться про застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі з іноземним елементом. Однак іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону України або міжнародного договору. Іншими словами, вибір застосованого права суд здійснює на підставі колізійної норми.
Колізійний метод полягає в тому, що для регулювання цивільно-правових відносин з іноземним елементом спочатку вирішується питання про те, право якої країни повинно застосовуватися. Це питання вирішується за допомогою колізійної норми, яка містить певний критерій вибору національно-правової системи залежно від зв'язку правових відносин з правом тієї чи іншої держави.
Порядок застосування іноземного права має важливе практичне значення. При його застосуванні виникають питання, які доводиться вирішувати суду: з'ясовувати і тлумачити іноземні закони, встановлювати зміст іноземного закону тощо. Іноземне право повинно застосовуватися судами України так, як воно застосовувалося б у країні, де це право діє.
У процесі визначення норми матеріального права першим, ключовим питанням є питання про те, чи входить в обов'язок суду при наявності правовідносин з іноземним елементом установлення права, що повинно застосовуватися. Друге питання — чи повинен суд у випадку застосування іноземного права встановлювати зміст останнього.
Статистичні дані
Усього за період 2011 року в провадженні Судацького міського суду Автономної Республіки Крим перебувало 43 справи з іноземним елементом, з них:
- 1 справа про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні;
- 42 справи позовного провадження.
Щодо розгляду справ позовного провадження:
- 27 справ розглянуто, з них:
- 16 справ із ухваленням рішення;
- 14 справ із задоволенням позову;
- 15 справ залишок на кінець звітного періоду.
Таблиця розгляду справ зазначеної категорії (позовного провадження)
суддями за період 2011 року
|
П.І.Б.
судді
|
Перебувало в проваджені
|
Кількість розглянутих
справ
|
З них:
|
Залишок
|
|
з ухваленням рішення
|
із задоволенням позову
|
|
Лісовська В.В.
|
11
|
10
|
3
|
3
|
1
|
|
Морозова Л.М.
|
13
|
5
|
2
|
2
|
8
|
|
Сич М.Ю.
|
18
|
12
|
11
|
9
|
6
|
|
УСЬОГО
|
42
|
27
|
16*
|
14
|
15
|
* Взагалі всі розглянуті судом у 2011 році цивільні справи з іноземним елементом по спорам, що виникають із сімейних правовідносин (розірвання шлюбу, стягнення аліментів).
Цивільні справи позовного провадження з іноземним елементом, що перебували в провадженні суду впродовж 2011 року були з наступних категорій:
По спорам:
- про приватну власність;
- що виникають з договорів (купівлі продажу; дарування; довічного утримання; позики, кредиту, банківського вкладу);
- про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб;
- про спадкове право;
- що виникають з житлових правовідносин;
- що виникають з земельних правовідносин;
- що виникають з сімейних правовідносин (про розірвання шлюбу; стягнення аліментів; про позбавлення батьківських прав);
- що виникають з інших правовідносин (здійснення певних дій).
Щодо розгляду справ визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні:
- 1 справа перебувала в проваджені суду у звітному періоді;
- 1 справа розглянута, із задоволенням клопотання.
Таблиця розгляду справ зазначеної категорії (позовного провадження)
суддями за період 2011 року
|
П.І.Б.
судді
|
Перебувало в проваджені
|
Кількість
розглянутих справ
|
Із задоволення клопотання
|
|
Сич М.Ю.
|
1
|
1
|
1
|
|
|
УСЬОГО
|
1*
|
1
|
1
|
|
* Зазначена справа про визнання та виконання рішення іноземного суду, розглянута Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим у впродовж 2011 року, за клопотанням головного лікаря Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини №1”та Мирового судді судової ділянки № 5 в м. Ачинську Красноярського краю про визнання та дозвіл примусового виконання на території України рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом Ачинського міжрайонного прокурора в захист інтересів неповнолітнього X до Z про стягнення аліментів на утримання дитини, державного мита та витрат на оплату адвоката.
Щодо звернення до іноземних судів з дорученням про вручення документів
та виконання окремих процесуальних дій
Усього за період 2011 року Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим надіслано 16 звернень до іноземних судів з дорученням про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій, з них:
- 10 звернень надіслано до компетентного суду Російської Федерації;
- 3 звернення надіслано до компетентного суду Республіки Узбекистан;
- 2 звернення надіслано до компетентного суду Республіки Азербайджан;
- 1 звернення надіслано до компетентного суду Республіки Молдова.
Таблиця направлених доручень до іноземних судів
за період 2011 року
|
П.І.Б.
судді
|
Надіслано доручень
|
Суд
Російської Федерації
|
Суд Республіки Узбекистан
|
Суд Республіки Азербайджан
|
Суд Республіки Молдова
|
Виконані доручення
|
Повернуті без виконання
|
|
Лісовська В.В.
|
4
|
3
|
1
|
0
|
0
|
1
|
3
|
|
|
Морозова Л.М.
|
2
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
|
Сич М.Ю.
|
8
|
7
|
2
|
2
|
1
|
3
|
0
|
|
|
УСЬОГО
|
16
|
10
|
3
|
2
|
1
|
4
|
3
|
|
· По 9 дорученням на час проведення узагальнення не має відомостей про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій.
Згідно встановленої законодавством України та іншими нормативно-правовими актами (у тому числі міжнародними) судовій практиці, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому законодавством України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено, - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.
У судовому дорученні про надання правової допомоги зазначаються:
1) назва суду, що розглядає справу;
2) за наявності міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, учасниками якого є Україна і держава, до якої звернено доручення, - посилання на його положення;
3) найменування справи, що розглядається;
4) прізвище, ім'я, по батькові та рік народження фізичної особи або найменування юридичної особи, відомості про їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, а також інші дані, необхідні для виконання доручення;
5) процесуальне становище осіб, щодо яких необхідно вчинити процесуальні дії;
6) чіткий перелік процесуальних дій, що належить вчинити;
7) інші дані, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цього вимагає іноземний суд, який виконуватиме доручення.
Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою.
У впродовж 2011 року Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим надсилалися звернення до іноземних судів з дорученням про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій по цивільним справам з наступних категорій по спорам про:
- розірвання договору довічного утримання;
- про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб;
- про порушення прав споживачів;
- що виникають з житлових правовідносин;
- що виникають з земельних правовідносин;
- про розірвання шлюбу;
- стягнення аліментів;
- про позбавлення батьківських прав;
В загалі звернення до іноземних судів з дорученням про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій надсилалися по цивільним справам по спорам, що виникають з сімейних правовідносин (майже 80% від загальної кількості).
Щодо виконання доручень іноземних судів
Усього за період 2011 року до Судацького міського суду Автономної Республіки Крим надійшло 3 доручення іноземних судів про вручення документів та виконання окремих процесуальних дій, з них:
- 1 доручення надійшло з Кримського районного суду Краснодарського Краю Російської Федерації;
- 1 доручення надійшло з Московського районного суду м. Мінська Республіки Білорусь;
- 1 доручення надійшло з суду Белиничського району Могильовської області Республіки Білорусь;
Таблиця надходження доручень з іноземних судів
за період 2011 року
|
П.І.Б.
судді
|
Надійшло доручень
|
Кримський районний суд Краснодарського Краю РФ
|
Московський районний суд
м. Мінська РБ
|
Суд Белиничського району Могильовської області РБ
|
Виконані доручення
|
Повернуті без виконання
|
|
Лісовська В.В.
|
1
|
1
|
0
|
0
|
1
|
0
|
|
|
Морозова Л.М.
|
1
|
0
|
0
|
1
|
0
|
1
|
|
|
Сич М.Ю.
|
1
|
0
|
1
|
0
|
1
|
0
|
|
|
УСЬОГО
|
3
|
1
|
1
|
1
|
2
|
1
|
|
· Одне доручення повернуто до іноземного суду без виконання у зв’язку із неможливістю вручення документів та виконання окремих процесуальних дій (неявка відповідача по справі).
Суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами.
Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою. У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.
Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:
1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;
2) не належить до юрисдикції цього суду;
3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Всі зазначені норми при виконанні доручень іноземних судів, що надходили у впродовж 2011 року виконувалися належним чином.
Фактів не прийняття до виконання Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим доручень іноземних судів за період 2011 року не було.
Взагалі за період 2011 року до Судацького міського суду надходили доручення іноземних судів про вручення документів та допит відповідачів і свідків, які взагалі виконувалися своєчасно у встановленні строки.
Аналітичні дані
У міжнародному цивільному процесі категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу компетенції між судами існуючої у державі системи розгляду цивільних справ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Норма коментованої статті носить відсильний характер. Закон України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. у статтях 75 - 78 визначає загальні правила підсудності.
Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право";
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:
1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;
2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;
4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;
6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;
10) в інших випадках, визначених законами України.
Загальні правила територіальної підсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживання громадянина або знаходження юридичної особи, діють і щодо цивільних справ з іноземним елементом.
Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються за місцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійного заняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або за останнім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності поширюються також і на інші категорії справ, визначених ст. 110 ЦПК.
На цивільні справи з іноземним елементом поширюються правила підсудності справи за місцем виконання договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК), за місцем, визначеним угодою сторін (ст. 112 ЦПК), пов'язаних між собою справ (ст. 113 ЦПК). До справ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно з якими компетентними судами у справах щодо спорів про право на будівлі, виключення майна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основної частини; за позовами кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, - суди за місцем знаходження спадкового майна або його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів або багажу, пошти, - суди за місцем знаходження транспортної організації (ст. 114 ЦПК).
Суди України уповноважені вирішувати справи за законом України про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право розірвати шлюб з другим із подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства, у судах України (ст. ст. 63, 64 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Підсудність справи між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК).
Згідно до вимог ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, в якому можливо проживати, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно, тимчасово. Фізична особа може мати декілька місць проживання.
Статтею 12 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України. Право власності на житло іноземці та особи без громадянства набувають відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. ст. 410, 414 ЦПК України, у іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб є право на звернення до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів і такі справи підсудні судам України.
Згідно до вимог ст. 2 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Відповідно до ст. 22 ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.
На стадії підготовки такої справи до судового розгляду суддя повинен вирішити питання про належність поданих сторонами доказів, допустимість засобів доказування і, якщо потрібно вирішити клопотання сторін про витребування доказів, в тому числі на території іншої держави.
Оскільки суди України можуть діяти тільки в межах території нашої держави, виконання такої та ряду інших процесуальних дій за межами України можливе лише шляхом звернення за сприянням до судових органів інших держав (судове доручення), яке включається у поняття «міжнародної правової допомоги».
Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок таких зносин регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли: виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України; виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством та міжнародними договорами, в яких остання бере участь (зокрема Конвенцією від 18.03.1970 р.).
На стадії підготовки при визначенні судом складу осіб, які беруть участь у справі, та забезпечення їх своєчасної явки в судове засідання, у міжнародному цивільному процесі можуть використовуватися судові виклики та повідомлення. Особливість вчинення цієї процесуальної полягає у тому, що повістки національного суду на території України носять обов’язковий характер для одержувача, а за межами нашої держави вони втрачають таке значення.
Для того щоб забезпечити вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах Україна приєдналась до відповідної Конвенції (15.11.1965 р.). Цією Конвенцією передбачено вимоги до оформлення документів, що передаються для вручення в іншій державі, порядок та способи вручення документів.
Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за «законом суду», тобто, якщо справа розглядатиметься судом України, то розгляд буде відбуватися в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
При вирішенні цивільної справи з іноземним елементом суд, як правило, застосовує норми національного права. Однак, відповідно до ч. 6 ст. 8 ЦПК норми права інших держав суд застосовує лише у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, так і іноземного права. Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. При чому, норми права інших держав повинні застосовуватись відповідно до їх офіційного тлумачення та практики застосування у відповідній державі. Тому для застосування норми іноземного права суд перш за все повинен з’ясувати її зміст. З цією метою суд може звернутися до Міністерства юстиції України чи іншого компетентного органу або залучити експертів.
Зміст права може встановлюватись не тільки судом, але й сторонами, які заінтересовані в застосування даного права. Так, наприклад, відповідно до ст. 9 ЦПК особи, які беруть участь у справі, можуть подавати відповідні документи, що підтверджують зміст норм права іншої держави, на які вони посилаються в підтвердження своїх вимог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з'ясуванні їх змісту.
Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з'ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.
Провадження в цивільних з іноземним елементом справах здійснюється відповідно до нормативно-правових актів, чинних на час вчинення конкретних процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Тому для застосування норми іноземного права суд повинен не тільки з’ясувати її зміст але й переконатися, що дана норма є чинною на момент застосування.
Приклади судової практики
Розгляд цивільних справ позовного провадження
1. Прикладом є справа за позовом X до Z про розірвання шлюбу (суддя Сич М.Ю.).
Дослідивши матеріали позовної заяви X, суддя дійшов висновку, про повернення заяви з наступних підстав.
Як вбачалося зі змісту заяви, шлюб між сторонами був зареєстрований Гор ЗАГС м. Костаная Республіки Казахстан 12.06.2000 року згідно актового запису № 127.
Z проживав у Республіці Казахстан та був її громадянином. Сумісних дітей подружжя не мало, суперечки щодо поділу сумісного майна – були відсутні. Позивачка є громадянкою України та подала позов до суду за місцем свого проживання.
Статтею 414 ЦПК України встановлено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Закон від 23 червня 2005 р. N 2709-IV «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 60, ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином; припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
За таких обставин, оскільки спільний особистий закон подружжя у сторін відсутній, а за змістом позову останнім місцем спільного проживання сторін як подружжя є Республіка Казахстан, де на той час проживав відповідач, припинення шлюбу між ними та наслідки такого припинення визначаються правом Республіки Казахстан.
Відповідно до правил ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені підстави визначення підсудності справ судам України.
Виходячи зі змісту приписів закону та обставин, викладених в позові, приводи для відкриття провадження у вказаній справі Судацьким міським судом – відсутні, оскільки не було підстав, передбачених цими нормами, для розгляду справи українським судом.
Таким чином, суд дійшов висновку про повернення заяви позивачці, оскільки були відсутні правові підстави для відкриття провадження у справі Судацьким міським судом.
2. Прикладом з розглянутих у 2011 році цивільних справ з іноземним елементом є справа за позовом X. до Z, третя особа – Закрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Y”, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (суддя Сич М.Ю.).
Позовні вимоги були мотивовані тим, що 20 травня 2010 року з вини Z відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes, належного позивачці. Автомобіль був пошкоджений, чим було спричинено матеріальну шкоду, яку було частково відшкодовано страховою компанією. Також неправомірними діями відповідача позивачці була спричинена моральна шкода, яка виразилася в моральних стражданнях і переживаннях, пов’язаних з пошкодженням автомобіля, порушенням звичайного образу життя, що потребує додаткових зусиль для відновлення.
Відповідач, будучи громадянином Білорусії, в ході виконання судового доручення, з позовом не погодився з тих підстав, що матеріальна шкода завищена, а моральна шкода не доведена. Вважав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від зазнав більших матеріальних втрат, у зв’язку з чим просив зменшити розмір заявлених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та дослідивши подані докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України)
Статтею 22 ЦК України передбачається право особи на відшкодування збитків у разі їх завдання у результаті порушення її цивільного права. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також упущеної вигоди, тобто доходів, які особа реально могла б одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Аналізуючи сукупність досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позивач внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини Z, дійсно зазнала майнових збитків у зв’язку з пошкодженням належного їй автомобіля.
Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, вартість майнової шкоди за висновками суб’єкта оціночної діяльності відповідає матеріальному збитку, завданому автомобілю позивачки у цінах на період проведення експертизи. Відповідачем іншого обґрунтованого висновку щодо розміру завданої матеріальної шкоди не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки майнові збитки, завдані позивачці внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, згідно звіту становлять суму 132250 грн., а страховою компанією відшкодовано 26670 грн., з відповідача на користь позивачки в рахунок завданої майнової шкоди підлягають стягненню 113750 грн.
Суд також дійшов висновку, що позивачці була спричинена моральна шкода.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок порушення її прав, що передбачено ст. 23 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, що її заподіяла, при наявності провини.
Судом було встановлено, що неправомірними діями відповідача позивачці була заподіяна моральна шкода, що виразилася в психологічних переживаннях у зв’язку з ушкодженням майна, втраті звичайного, сформованого образу життя.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував суть позовних вимог, характер діяння відповідача, моральні страждання позивачки, а також вимоги розумності і справедливості. З урахуванням всіх обставин по справі, суд вважає можливим визначити розмір моральної шкоди в розмірі 1000 грн.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд вважав, що вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.
Рішенням суду позов X задоволений частково.
3. Також прикладом з розглянутих у 2011 році цивільних справ з іноземним елементом є справа за позовом прокурора м. Судака в інтересах неповнолітньої Z до X, треті особи - C, V, служба у справах дітей Судацької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів (суддя Сич М.Ю.).
Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач, маючи малолітню дитину, вихованням та утриманням неповнолітньої доньки не займався, постійно проживав в Республіці Узбекистан, жодного разу її не провідував, не надав матеріальної допомоги на її утримання, не цікавився станом її здоров’я, тобто відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов’язків по вихованню та утриманню дитини, що було підставою для позбавлення X батьківських прав у відношенні його неповнолітньої доньки.
Крім того, посилаючись на вимоги закону, вказуючи, що позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку по утриманню дитини, просив стягнути з відповідача аліменти на користь дитини.
Відповідач X за результатами направленого судового доручення, позов не визнав, вважав не доцільним позбавляти його батьківських прав.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги були обґрунтовані та підлягали задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом було встановлено, що X є батьком Z, 19 квітня 1996 року народження. Мати неповнолітньої Zпомерла 22 квітня 2006 року. Дитина проживала разом з рідними дідом та бабусею.
Висновком комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Судацької міської ради № 05/03 від 28 березня 2011 року було визнано доцільним позбавити X батьківських прав щодо доньки Z, 19 квітня 1996 року народження, оскільки X долею дитини не цікавився, не надавав доньці матеріальної допомоги та батьківського піклування.
Приписами ст. 150 СК України встановлено, що батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину, а передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вимог п. 2 частини 1 статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 своєї постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов’язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Обставини матеріального забезпечення, соціально-побутові умови проживання і особисті якості відповідачки як людини з’ясовувалися органом опіки та піклування та судом. В матеріалах справи були наявні чисельні докази винної поведінки відповідача, які, безперечно, свідчили саме про безпідставне ухилення батька від виконання своїх обов'язків.
Характер поведінки відповідача, його особистості та інші конкретні обставини вимагають позбавлення батьківських прав і не свідчать про наявність підстав збереження батьківських прав з відмовою в позові і попередженням відповідача про необхідність зміни його ставлення до виховання дитини; відсутні підстави для надання переваги інтересам батька, а не дитини, яка саме в цей час, з урахуванням віку, потребує захисту своїх прав.
Головною метою позбавлення батьківських прав при вирішенні цієї справи суд вважає захист саме інтересів дитини і стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов’язків, оскільки позбавлення батьківських прав – це насамперед спосіб захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини, і водночас санкція за протиправну винну поведінку.
Отже, позбавлення відповідача батьківських прав на даний момент, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, враховуючи свідоме нехтування батьком своїми батьківськими обов’язками, що знайшло підтвердження у судовому засіданні, на думку суду є єдиним можливим засобом забезпечення дитині спокійного життя, гармонічного виховання в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, як того вимагає ст. 150 СК України.
На підставі вищевикладеного, враховуючи висновок органу опіки та піклування, відповідно якого доцільно позбавити відповідача батьківських прав у відношенні доньки, оскільки було встановлено, що X, маючи можливість виконувати свої обов’язки відносно своєї малолітньої дитини, не вчиняв відповідних дій, свідомо ухиляється від виконання обов’язків по вихованню дитини, а саме не проявляє до неї ніякої батьківської турботи, не займався вихованням, та не спілкувався з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не піклувався про її фізичний та духовний розвиток, що підтверджувало ухилення відповідача від виконання обов’язків щодо Z, суд вважав за необхідне позовні вимоги прокурора в частині позбавлення батьківських прав відповідача задовольнити у повному обсязі.
Аналіз наявних у матеріалах справи доказів та обставин, які були встановлені під час розгляду справи судом, засвідчуючи байдуже ставлення відповідача до виховання дитини, узгоджувалося з вищенаведеними доказами.
Вирішуючи питання про спосіб стягнення аліментів, суд взяв до уваги положення ч. 3 ст. 181 СК України, якою передбачена можливість присудження аліментів, як у твердій грошовій сумі так і в частці від заробітку (доходу) платника аліментів, і вважає, що ініціатива вибору способу визначення аліментів належить особі, яка звертається до суду з відповідними вимогами, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 183 СК України, суд погоджується зі способом визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідачки, обраним прокурором.
При визначені розміру аліментів, суд відповідно до положень ст. 182 СК України, взяв до уваги матеріальне становище відповідача, а також прийняв до уваги матеріальне положення дитини, яка на думку суду та в силу загальновідомих обставин, у безумовному порядку потребувала матеріальної допомоги.
Рішенням суду позов задоволений повністю.
4. Також прикладом з розглянутих у 2011 році цивільних справ з іноземним елементом є справа за позовом Z до обслуговуючого кооперативу “Гаражно-будівельний кооператив любителів водно-моторного спорту та рибної ловлі “Алчак”, заінтересована особа –X, про витребування матеріалів, поновлення в членах кооперативу (суддя Сич М.Ю.).
Позовні вимоги були мотивовані тим, що Z з 2001 року на підставі власної заяви та рішення загальних зборів членів кооперативу вступила в члени ОК “Алчак”, де за власні кошти побудувала гараж для зберігання катера, сліп, встановила лебідку та візок для підйому та спуску катера.
В липні 2003 року позивачка виїхала в м. Москву Російської Федерації, не виходячи з членів кооперативу, склала довіреність на ім’я X на право користування прогулянкового катеру “A 000”бортовий № УКЖ 0000 К, який знаходився на території кооперативу у побудованому нею гаражі та за усною домовленістю залишила йому грошові кошти для сплати членських внесків. X, не довівши до її відома, у 2005 році вивів її з членів кооперативу ОК “Алчак”, а замість неї набув право членства.
Вважаючи своє право порушеним, по тим підставам, що заяви про добровільний вихід зі складу членів кооперативу вона не давала, про розгляд питання на загальних зборах про її виключення не сповіщалася, їй невідомо про те, що довірена особа не платила за неї внески, тому просила поновити її в членах кооперативу.
Крім того, звернулась з окремою позовною вимогою про витребування матеріалів з ОК “Алчак”, пов’язаних з прийняттям Z та виключенням її з членів кооперативу, та передачі її права членства іншій особі, посилаючись на те, що її представником було здійснено неодноразові запити про витребування наведених документів, проте керівництвом кооперативу проігноровано вказані запити.
Представник позивачки, посвідчуючи свої повноваження довіреністю, видану тимчасово виконуючим обов’язки нотаріуса м. Москви, яка не потребує жодного посвідчення на території України відповідно до приписів статті 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові, наполягав на їх задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на засадах змагальності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягали задоволенню з наступних підстав.
Судом було встановлено, що обслуговуючий кооператив “Гаражно-будівельний кооператив любителів водно-моторного спорту та рибної ловлі “Алчак” зареєстровано розпорядженням виконавчого комітету Судацької міської ради народних депутатів № 29-рр від 24 лютого 1997 року.
З моменту реєстрації ОК “Алчак”діяв на підставі статуту в редакції 1996 року, затвердженого рішенням загальних зборів кооперативу. Відповідно до протоколу № 1 від 20 лютого 2005 року загальними зборами членів кооперативу затверджено нову редакцію статуту.
Закон України № 1087-IV від 10 липня 2003 року «Про кооперацію» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні. Кооперативи можуть бути обслуговуючі та за напрямами діяльності садово-городніми.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про кооперацію” обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
До вказаного Закону і на час прийняття Z в члени кооперативу в ОК “Алчак”, як вона зазначала у позовній заяві, діяв Закон “Про кооперацію в СРСР”, відповідно до ст. 11 якого основним документом, що регулює діяльність кооперативу є його статут. Згідно з ч. 4 ст. 12 вказаного Закону члена кооперативу може бути виключено з кооперативу за рішенням загальних зборів у випадках, передбачених статутом.
Відповідно до п. 20 Статуту ОК “Алчак” в редакції 1996 року прийом в члени кооперативу здійснюється правлінням за письмовою заявою вступаючого та затверджується загальними зборами. Кожному члену товариства видається членський білет.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Z посилалася на те, що вона є членом ОК “Алчак” з 2001 року, разом з цим на підтвердження своїх доводів була надана копія листа скарбничого члена кооперативу від 11 березня 2010 року про те, що Z був внесений вступний внесок у 2001 році та періодично сплачувалися членські внески.
Виходячи з вказаного та принципу диспозитивності, суд вважав, що позивачкою не доведено факт її членства в ОК “Алчак”, оскільки суду не було надано доказів щодо набуття позивачкою членства в кооперативі, зокрема, належно оформленої письмової заяви, внесення вступного внеску у встановленому розмірі, протоколу або рішення загальних зборів про включення (вступ) Z до членів кооперативу в порядку, що передбачений Статутом кооперативу, членського білету.
Сам по собі лист скарбничого, на якій посилалася позивачка, як на підставу обґрунтованості позовних вимог, не вказував до якого кооперативу Z сплачувались вступні та членські внески та скарбничий якого товариства склав наведений лист, а тому не може вважатися належним та допустимим доказом.
Стаття 15 Закону України “Про кооперацію” від 10 липня 2003 року передбачає, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, затвердження рішення правління або голови про прийняття нових членів та припинення членства. Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік. Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення. Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.
Стаття 41 вказаного Закону (прикінцеві положення), встановлює зобов’язання кооперативів, які створено до набрання чинності цим Законом, протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до протоколу № 1 від 20 лютого 2005 року загальними зборами членів кооперативу затверджено нову редакцію статуту ОК “Алчак” в редакції 2005 року з урахуванням вимог ст. 41 Закону України “Про кооперацію”.
Розділом 1 вказаного Статуту встановлено перелік членів кооперативу, до якого Z не включено.
Разом з цим, суд не міг не враховувати, що позивачкою доказів на підтвердження виключення її з членів товариства у 2005 році не надано. Посилання про те, що право членства в кооперативі замість неї зайняв X на підставі складеної на його ім’я довіреності на право користування прогулянкового катеру “A 000”бортовий № УКЖ 0000 К, не могли служити доказом на обґрунтування доводів про неправомірне припинення її членства, в розумінні ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
Таким чином, аналізуючи встановлені у справі обставини та надані докази, з огляду на приписи закону, який регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поновлення Z в членстві ОК “Алчак”, були необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягали.
Звертаючись з окремою позовною вимогою про витребування матеріалів з ОК “Алчак”, пов’язаних з прийняттям Z та виключенням її з членів кооперативу, та передачі її права членства іншій особі, оскільки її представником було здійснено неодноразові запити про витребування наведених документів, позивачкою не було надано належних доказів про те, що вказані запити були отримані ОК “Алчак”. При цьому представником відповідача були надані пояснення про те, що в ОК “Алчак” такі документи відсутні, оскільки вони не існують.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під способом захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, невизнані або оспорені.
Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України.
Оцінивши належність, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог, тому рішенням суду у позові Z - відмовлено.
Розгляд справ про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні
Єдиним прикладом з розглянутих у 2011 році справ про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні є справа з іноземним елементом є справа за клопотанням головного лікаря Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини №1”та Мирового судді судової ділянки № 5 в м. Ачинську Красноярського краю про визнання та дозвіл примусового виконання на території України рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом Ачинського міжрайонного прокурора в захист інтересів неповнолітнього X до Z про стягнення аліментів на утримання дитини, державного мита та витрат на оплату адвоката (суддя Сич М.Ю.).
У клопотанні заявник посилався на те, що згідно з рішенням Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом Ачинського міжрайонного прокурора в захист інтересів неповнолітнього X до Z про стягнення аліментів на утримання дитини було стягнено з Z, 31 жовтня 1963 року народження, уродженця м. Куйбишева, зареєстрованого за адресою Україна, АРК, м. Судак, с. N, вул. N,00, на користь Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини №1”аліменти на утримання неповнолітнього сина – X, 30 квітня 2009 року народження, в розмірі ј частки усіх видів заробітку та інших доходів щомісячно, починаючи з 17 грудня 2010 року до припинення права на отримання аліментів, перераховуючи грошові кошти на розрахунковий рахунок дитини, відкритий на ім’я X в Ачинському відділенні Ощадбанку РФ; про стягнення з Z в дохід місцевого бюджету муніципальної освіти міста Ачинська державного мита в розмірі 200 (двісті) рублів.
В зв’язку з чим головний лікар Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини № 1”та Мировий суддя судової ділянки №5 в м. Ачинську Красноярського краю Y звернулись до суду з клопотанням про визнання та виконання вказаного рішення Лівобережного районного суду м. Вороніжа від 29 червня 2007 року на території України.
Відповідно до ст.ст. 51-55 Конвенції про правову допомогу та правових відносинах по цивільним, сімейним та кримінальним справам та 394 ЦПК України до клопотання додається засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду; офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні); документ, який засвідчує, що сторона стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи; документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше), документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником); засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим до суду надано клопотання головного лікаря Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини №1”та Мирового судді судової ділянки №5 в м. Ачинську Красноярського краю Y про визнання та виконання на території України рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року, рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року, довідка про те, що рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року на території Росії не виконувалось, документ, який засвідчував, що Z, який не брав участі в судовому процесі, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, довідка про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили. Документи належним чином оформлені та завірені.
Клопотання Мирового суді судової ділянки №5 в м. Ачинську Красноярського краю Y про визнання та дозвіл примусового виконання на території України рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року в частині стягнення витрат на оплату адвоката в розмірі 447 рублів 56 копійок слід було залишити без задоволення, оскільки рішенням Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом Ачинського міжрайонного прокурора в захист інтересів неповнолітнього X до Z про стягнення аліментів на утримання дитини зазначені витрати з Z стягнено не було.
Підстав передбачених законом для відмови у задоволенні клопотання про визнання та дозвіл примусового виконання на території України рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року судом встановлено не було.
Тому суд вважав можливим дозволити примусове виконання рішення Ачинського міського суду Красноярського краю від 30 березня 2011 року по цивільній справі за позовом Ачинського міжрайонного прокурора в захист інтересів неповнолітнього X до Z про стягнення аліментів на утримання дитини.
Ухвалою суду клопотання головного лікаря Крайової державної установи охорони здоров’я “Красноярський крайовий будинок дитини №1”та Мирового суді судової ділянки №5 в м. Ачинську Красноярського краю Y – задоволено частково.
Висновки.
Аналіз зазначених судових рішень свідчить про обмежену та однотипну практику щодо розгляду справ зазначених категорій.
Щодо визначення підсудності справ з іноземним елементом, то згідно таких цивільних справ, що перебували в провадженні Судацького міського суду Автономної Республіки Крим у 2011 році, судді приймали до свого провадження і розглядали справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
Взагалі виходячи із практики Судацького міського суду, 90% справ, що розглядалися судом у 2011 році, це цивільні справи за участю іноземного елементу – відповідача – фізичної особи – громадянина іноземної держави, таких як Російська Федерація, Республіка Узбекистан, Республіка Азербайджан та Республіка Молдова.
Позови подавалися до суду за місцезнаходженням позивача, і потім в процесі розгляду справи суд доходив висновку про необхідність вручення документів, та проведення окремих процесуальних дій на території іншої держави, у зв’язку із знаходженням відповідачів за межами України, про що надсилалися відповідні судові доручення до компетентних органів іноземної держави, через Головне управління юстиції Міністерства юстиції України.
Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Проведене узагальнення свідчить про те, що всі громадяни іноземних держав, що особисто приймали участь у розгляді цивільних справ були позивачами та у повній мірі користувалися своїми процесуальними правами та обов’язками нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією України та законами України, випадків участі іноземних осіб – відповідачів у розгляді справ поодинокі.
Взагалі справи зазначеної категорії розглядалися без участі іноземного елементу в судовому засіданні, але тільки після того, як їм вручалися копії позовних заяв с додатками, та вони допитувалися компетентними органами іншої держави, за місцем перебування відповідача, згідно вимог Мінської Конвенції.
Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав. У першу чергу в цій статті йдеться про застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, в тому числі з іноземним елементом. Однак іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону України або міжнародного договору. Іншими словами, вибір застосованого права суд здійснює на підставі колізійної норми.
Аналіз зазначених судових рішень свідчить про те, що судом норми права інших держав не застосовувалися, не траплялася і практики з'ясовування і тлумачення іноземних законів, встановлювання змісту іноземного закону тощо.
Також необхідно зазначити, що за період 2011 року судом розглянуто лише одне клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду на території України, яких бі то проблемних питань під час розгляду зазначеної справи не виникало.
Проведене узагальнення судової практики щодо розгляду цивільних справ з іноземним елементом за період 2011 року, свідчить про обмежену та однотипну практику щодо розгляду справ зазначених категорій, взагалі це справи по спорам, що виникають із сімейних правовідносин, іноземним елементом являлися громадяни інших держав, які зверталися до Судацького міського суду з позовами за місцезнаходженням майна, або у зв’язку з дією або подією, що стала на території України. Громадяни іноземних держав, що були відповідачами у розглянутих судом справах за період 2011 року, взагалі не приймали участь в їх розгляді, вони допитувалися згідно Мінської Конвенції компетентним органом за місцем їх знаходження.
У зв’язку з чим, привести більш ретельно приклади судової практики з розгляду цивільних справ з іноземним елементом, таких як по трудовим правовідносинам, усиновлення дітей іноземцями та особами без громадянства, розподіл майна подружжя, визначення місця проживання дитини, взагалі висвітлити які би то проблемні та спірні питання, що виникали у суддів Судацького міського суду Автономної Республіки Крим під час розгляду цивільних справ зазначених категорій, шляхи їх вирішення та роз’яснення яких є необхідним - не можливо.
Голова
Судацького міського суду /підпис/ Т.І. Іоненко
вик. Фадєєв Я.В.