За 2012 рік

УЗАГАЛЬНЕННЯ

практики застосування Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим

норм глав 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України

під час розгляду адміністративних справ за період 2012 року

29 жовтня 2012 року м. Судак

Згідно до завдання Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 234/3 від 16 жовтня 2012 року у Судацькому міському суді Автономної Республіки Крим проведено узагальнення судової практики застосування норм глав 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ за період 2012 року.

Основними джерелами отримання інформації, що використовувались у процесі узагальнення судової практики із вказаної категорії справ стали:

· обліково-статистичні картки;

· реєстраційні книги і журнали;

· звіти відповідної форми;

· дані КП «Документообіг загальних судів»;

· матеріали судової практики;

· нормативно-правові акти України.

Введення.

Точне і неухильне додержання адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України є неодмінною умовою виконання завдань щодо забезпечення правильного, справедливого і своєчасного вирішення спорів з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Водночас вивчення судової практики розгляду адміністративних справ свідчить, що деякі суди допускають помилки в застосуванні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У зв’язку з чим основною складовою є те, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, спір за участю суб'єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій, підлягає розгляду за правилами КАС України.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства, суб'єкти владних повноважень в адміністративних справах, в основному, виступають як відповідачі.

Разом з тим, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкти владних повноважень можуть бути позивачами в адміністративних справах, якщо таке право на звернення до суду визначено законом.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб'єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

При цьому слід ураховувати, що до юрисдикції адміністративних судів не належать публічно-правові спори, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статистичні дані

Згідно статистичних даних протягом 2012 року в провадженні Судацького міського суду Автономної Республіки Крим перебувало 47 справ адміністративного судочинства, а саме:

- 47 справ перебувало в проваджені суду у звітному періоді;

- 42 справи розглянуті протягом 2012 року, а саме:

- 34 справа із прийняттям постанови, у т.ч.

- 17 справ із задоволенням позову;

- 5 справ залишок на кінець звітного періоду.

Таблиця щодо розгляду судом справ адміністративного судочинства протягом 2012 року

№ з/п	Категорії справ	Перебувало в провадженні	Закінчено провадження у справах			Залишок нерозглянутих справ
			Усього	із них
			Усього	із прийняттям постанови	у тому числі із задоволенням позову
1	Спори з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки	1	1	1
2	Спори з приводу обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання	2	2
3	Спори з приводу видворення з України іноземців або осіб без громадянства	4	4	3	3
4	Спори з приводу дорожнього руху	3	3	2	2
5	Спори з приводу дозвільної системи у сфері господарської діяльності	1	1	1	1
6	Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування	4	1	1	3
7	Спори з приводу містобудування, планування і забудови територій; архітектурної діяльності	3	3	3	1
8	Спори з приводу землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин	2	2	2	2
9	Спори з приводу розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам	12	12	7	4
10	Спори з приводу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень	2	2	1
11	Спори з приводу охорони навколишнього природного середовища	1	1	1
12	Спори з приводу забезпечення екологічної безпеки, у тому числі при використанні природних ресурсів; екологічної безпеки поводження з відходами	2	2	2	1
13	Спори з приводу особливої охорони природних територій та об’єктів, визначених законом	1	1	1	1
14	Спори з приводу загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття	4	4	4	1
15	Спори з приводу загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби)	2	2	2	1
16	Спори з приводу соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи	2	2	2
17	Спори з приводу соціального захисту та зайнятості інвалідів	1	1	1
УСЬОГО		47	42	34	17	5

Приклади судової практики

Розгляд справ по спорам з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом фізичної особи – підприємця X до Судацької міської ради Автономної Республіки Крим про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що позивач, як суб’єкт підприємницької діяльності, надавав фотопослуги з використанням тварин, а постановою Судацького міського суду від 19 липня 2012 року у справі про адміністративне правопорушення Y, який перебував у трудових правовідносинах з позивачем, визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з конфіскацією знаряддя виробництва –мавпи породи “зелена мартишка ”, яка належала позивачу.

При прийнятті рішення про винуватість дій Y суд посилався, зокрема, на оскаржуване у дійсній справі рішення 21 сесії 6 скликання Судацької міської ради № 870/21-12 від 07 липня 2012 року «Про заходи з попередження жорсткого поводження з тваринами на території м. Судака».

Позивач зазначав, що вказане рішення не відповідало вимогам законодавства, носить регуляторний вплив щодо здійснення підприємницької діяльності без відповідного погодження з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, а тому прийнято поза межами повноважень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позов не підлягав задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом було встановлено, що постановою Судацького міського суду від 19 липня 2012 року у справі про адміністративне правопорушення Y визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з конфіскацією знаряддя виробництва –мавпи породи “зелена мартишка».

Рішенням 21 сесії 6 скликання Судацької міської ради № 870/21-12 від 07 липня 2012 року «Про заходи з попередження жорсткого поводження з тваринами на території м. Судака» заборонено надання фотопослуг відпочиваючим та жителям м. Судака на території міста з використанням тварин, птахів та інших представників фауни; запропоновано Судацькому МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим у відповідності з законодавством вжити заходи по конфіскації тварин, птахів та інших представників фауни, які задіяні в наданні комерційних послуг населенню з метою отримання прибутку, з передачею об’єктів тваринного світу в спеціалізовані підприємства (закутки, зоопарки та інш.) до винесення рішення суду; рекомендовано селищним та сільським радам: с. Сонячна Долина, с. Морське, смт. Новий Світ, заборонити на підвідомчій ним території надання фотопослуг з тваринами, птахами, рептиліями та іншими представниками фауни.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 24 Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Таким чином, акти органів місцевого самоврядування повинні відповідати Конституції України, законам України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого адміністративного суду України № 02-5/35 від 26 січня 2000 року підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Що стосується невідповідності акта органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, то суд вважає, що невідповідністю в даному випадку є суперечливість змісту акта органу місцевого самоврядування, який регулює конкретні правовідносини, змісту викладеному у нормі Конституції України, законі України, акті Президента України чи Кабінету Міністрів України, що регулює аналогічні правовідносини.

Нормативно-правове регулювання захисту тварин від жорстокого поводження здійснюється законами України «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про ветеринарну медицину», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» та іншими нормативно-правовими актами, що прийняті відповідно до нього.

Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» спрямований на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства.

Статтею 8 Закону встановлено, що утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям.

На думку суду при вирішенні спору, в якому є конфлікт інтересів та прав різних осіб, перевага повинна бути віддана тому способу їх забезпечення, який найбільшим чином забезпечує краще становище саме людині.

Є загальновідомим факт знущання та жорстке поводження над тваринами, птахами та іншими представниками фауни в літній період часу в курортних населених пунктах Автономної Республіки Крим, численних звернень громадських організацій, громадян до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в сфері навколишнього-природного середовища з метою захисту диких тварин через неможливість втручання у господарську діяльність суб’єктів господарювання із надання, зокрема, фотопослуг з представниками тваринного світу та регулювання вказаних правовідносин. Саме з метою усунення цих негараздів та поліпшення організації поводження із тваринами, птахами та іншими представниками фауни, підвищення рівня захисту представників тваринного світу, забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку зоокутків та зоопарків, створення безпечних та комфортних умов утримання диких тварин і було прийняте оскаржуване рішення.

Суд також звернув увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Судацька міська рада врахувала інтереси не лише мешканців Судацького регіону, а й відпочиваючих.

Крім того при прийнятті вказаного рішення органом місцевого самоврядування було враховано рекомендації, викладені в Постанові Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19 березня 2008 року № 805-5/08 «Про утримання диких тварин та птахів в Автономній Республіці Крим».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення 21 сесії 6 скликання Судацької міської ради № 870/21-12 від 07 липня 2012 року «Про заходи з попередження жорсткого поводження з тваринами на території м. Судака» не підпадало під дію Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відтак прийнято відповідачем в межах повноважень та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів відповідність свого рішення вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Доводи, що викладені в адміністративному позові в обґрунтування позовних вимог були необґрунтовані положеннями чинного законодавства, не відповідали обставинам справи та спростовувалися вищевикладеними аргументами.

Оцінивши докази, які були у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, постановою суду у задоволені позову - відмовлено.

Розгляд справ по спорам з приводу видворення з України іноземців

або осіб без громадянства

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом Судацького міського сектору головного управління Державної міграційної служби в Автономній Республіці Крим до X про видворення з території України у примусовому порядку.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що відносно громадянина XСудацьким міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим прийнято рішення від 12 жовтня 2011 року про його видворення за межі України, так як останній не мав правових підстав для перебування в Україні та ухилявся від добровільного виїзду, з посиланням на ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року № 3929-XII, орган міграційної служби просив суд ухвалити рішення про його примусове видворення з України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягав задоволенню з наступних підстав.

Судом було встановлено, що 12 жовтня 2011 року відносно громадянина Узбекистану X, за грубе порушення законодавства про статус іноземців та осіб без громадянства, зокрема, проживання в Україні на нелегальному положенні, Судацьким міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим прийнято рішення про його видворення за межі України.

Відповідач був ознайомлений з рішенням органу внутрішніх справ та дав розписку про добровільний виїзд з України не пізніше 18 жовтня 2011 року і попереджений про примусове видворення у разі ухилення від добровільного виїзду з України у встановлений строк, однак який в добровільному порядку територію України у встановлений строк не покинув.

Питання видворення іноземця та особи без громадянства за межі України врегульовані ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 року № 3929-XII.

Зокрема, ч. 2 встановлено, що іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, з наступним повідомленням прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії цих осіб грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Пунктом 44 Постанови КМУ “Про правила в’їзду в Україну іноземних громадян, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію”№1074 від 29.12.1995 року та ч.3 ст. 32 Закону передбачено, що іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення.

У ч. 5 ст. 32 Закону зазначено також, що орган внутрішніх справ може затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення, або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Таким чином, законодавець окремо визначив підстави для прийняття рішення про видворення органом внутрішніх справ та підстави для ухвалення судового рішення про затримання і примусове видворення.

З урахуванням встановлених обставин у справі, аналіз наведених норм з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв'язку та наслідків застосування дав суду обґрунтовані правові підстави для задоволення даного позову та ухвалення рішення суду про затримання і примусове видворення відповідача.

Розгляд справ по спорам з приводу дорожнього руху

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом Xдо відділення ДАІ Білогірського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим, інспектора відділення ДАІ Білогірського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим, третя особа – ПАТ ТОК «Судак», про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що 01 червня 2012 року інспектором відділення ДАІ Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим Чепурним В.В., відносно нього складений протокол про адміністративне правопорушення, за те що він керуючи автомобілем не мав ліцензійної картки на право перевезення пасажирів, чим порушив ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», тим самим відносно нього винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серії за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладений штраф у розмірі 850,00 грн.

Дану постанову позивач вважав незаконною, протиправною та такою, що підлягала скасуванню, оскільки правил дорожнього руху він не порушував, у зв’язку з чим були порушені його права.

Представник третьої особи – ПАТ ТОК «Судак» не заперечував проти задоволення позовних вимог, та посилався на те, що внаслідок зміни найменування юридичної особи, з якою позивач перебував в трудових відносинах, було отримано нову ліцензію на право перевезення пасажирів автобусами, проте ліцензійні картки на кожну транспортну одиницю надані не були, оскільки в Територіальному управлінні Головавтотрансінспекції по Криму відсутні необхідні бланки.

Згідно ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом було встановлено, що 01 червня 2012 року інспектором відділення ДАІ Білогірського РВ ГУ МВС України в АР Крим Y, відносно Xбув складений протокол про адміністративне правопорушення, про те що 01 червня 2012 він керував автомобілем VOLKSWAGEN LT35, державний номер АК0000АА, без ліцензійної картки на право перевезення пасажирів, чим порушив ст. 16 Закону України «Про дорожній рух». Відносно нього винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладений штраф у розмірі 850,00 грн.

ВАТ ТОК «Судак» була надана Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України ліцензія від 15 червня 2010 року з необмеженим строком дії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

На автомобіль VOLKSWAGEN LT35, державний номер АК0000АА, було надано ліцензійну картку Головавтотрансінспекцією.

Найменування ВАТ ТОК «Судак»12 травня 2011 року було змінено на ПАТ ТОК «Судак», що підтверджувалося витягом з статуту вказаного товариства.

ПАТ ТОК «Судак» була надана Головавтотрансінспекцією ліцензія від 26 липня 2011 року з необмеженим строком дії на надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у АР Крим надано ПАТ ТОК «Судак» повідомлення від 08 серпня 2011 року про те, що до ліцензії від 26 липня 2011 року прийнято рішення про видачу ліцензійної картки на автомобільний засіб (заява № 1474 від 08 серпня 2011 року) автобус VOLKSWAGEN LT35, державний номер АК0000АА, проте у зв’язку з відсутністю бланків ліцензійних карток вказаний документ видано не було.

Дане повідомлення підтверджувало надходження у повному обсязі документів, визначених законодавством для отримання ліцензійної картки. Вказане повідомлення, у разі надходження до Головавтотрансінспекції бланків ліцензійних карток буде замінено на ліцензійну картку.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися при реалізації повноважень владного суб’єкта., встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи, на підставі яких виконуються нерегулярні пасажирські перевезення:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії; реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Як зазначено у оскаржені постанові правопорушення X полягало саме у відсутності у водія ліцензійної картки.

З матеріалів справи вбачалося та було підтверджено поясненнями осіб, які брали участь у справі, що на момент перевірки водієм була пред'явлена посвідчена копія ліцензії, видана на ім’я ПАТ ТОК «Судак» та повідомлення № 01/02-06/5198 від 08 серпня 2011 року ТУ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у АР Крим.

Статтею 16 Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» встановлений вичерпний перелік підстав для переоформлення ліцензійної картки:

- зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця;

- зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - підприємця;

- зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, вказаного в частині третій статті 9 цього Закону.

В ст. 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, судом було встановлено, що X виконуючи трудові обов’язки з перевезення пасажирів пред’явив ліцензію для здійснення даного виду господарської діяльності, надав повідомлення ТУ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у АР Крим щодо обставин отримання ліцензійної картки на автомобіль, яким здійснюється пасажирські перевезення.

У зв’язку з чим суд не вбачав вини Xв зазначеному порушенні, оскільки ПАТ ТОК «Судак» мало ліцензію та вчинило всі необхідні дії для видачі ліцензійної картки, на час складання оскаржуваної постанови позивач мав всі підстави для здійснення вказаного виду господарської діяльності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова від 01 червня 2012 року підлягала визнанню протиправною та скасуванню, а провадження по справі щодо притягнення X до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП підлягало закриттю, а позовні вимоги задоволенню.

Розгляд справ по спорам з приводу дозвільної системи у сфері господарської діяльності

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Морозова Л.М.) за адміністративним позовом Громадської організації «Новосвітська спілка підприємців» до Новосвітської селищної ради про визнання неправомірним та скасування рішення.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що відповідно до рішення 27 - сесії 6-го скликання Новосвітської селищної ради від 20 квітня 2012 року затверджено: порядок ведення реєстру об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг на території с.м.т. Новий Світ;

порядок погодження режиму роботи об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг, що розташовані на території с.м.т. Новий Світ, яке на думку позивача було ухвалено неправомірно із перевищенням повноважень наданих відповідачу діючим Законодавством України.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Пунк.8 розділу а) та п.1 розділу б)ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» надає повноваження виконавчим органам сільських, селищних рад щодо організації місцевих ринків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі.

Пункт 1 розділу б) ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» надає повноваження виконавчим комітетам рад на здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлове - комунального господарства, торгівлі і таке інше.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Судом було встановлено, що відповідач не являвся виконавчим органом ради та відповідно до положення ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» його повноваженням не наділений.

Відповідно до рішення 27 - сесії 6-го скликання Новосвітської селищної ради від 20 квітня 2012 року затверджено: порядок ведення реєстру об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг на території с.м.т. Новий Світ; порядок погодження режиму роботи об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг, що розташовані на території с.м.т. Новий Світ.

Відповідно до вимог ст.ст.25,26 Закону України «Про місцеве самоврядування» порядок ведення реєстру об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг не входить в компетенцію, а ні селищної ради , а ні виконавчого комітету Ново світської селищної ради.

Щодо порядку погодження режиму роботи об’єктів торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг, то вирішення цих питань входить у обов’язок виконавчого комітету Ново світської селищної ради, а не в компетенцію Ново світської селищної ради, згідно зі ст.ст.25,26 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Посилання представника відповідача на те, що позивачем не може бути Громадська Організація «Новосвітська спілка підприємців» безпідставне, так як в матеріалах справи містилася ксерокопія Статуту Громадської Організації «Новосвітська спілка підприємців», ксерокопія свідоцтва про реєстрацію цього об’єднання, виписка із реєстру, ксерокопія довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що дало право для звернення у суд з даним позовом.

При таких обставинах, постановою суду позов задоволений повністю, визнано неправомірним та скасовано рішення 27 сесії 6-го скликання Новосвітської селищної ради від 20 квітня 2012 року.

Розгляд справ по спорам з приводу містобудування,

планування і забудови територій, архітектурної діяльності

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом Xдо Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим про скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що постановою відповідача від 05 грудня 2012 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 96 КУпАП за порушення ст. 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв’язку з чим, на неї було накладено штраф в розмірі 8500,00 грн.

Судом було встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Новосвітської селищної ради від 12.12.2005 року за X зареєстроване право власності на об'єкт - Культурно - розважальний центр із кафе “Z”, що підтверджувалося Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.01.2006 року.

03.05.2012 року відповідно до ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» та згідно з Порядком здійснення архітектурно - будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року, на підставі направлення на проведення перевірки Головним державним інспектором Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим проведена перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних норм на об'єкті - вул. Набережна, 00, смт. Новий Світ, “кафе “Z”, про що складено Акт перевірки із зазначенням дати його складання - 03.04.2012 року.

За результатами проведеної перевірки Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим винесено припис № 119 від 03.05.2012 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил (про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт), яким вимагалося від X зупинити будівельні роботи з 03.05.2012 року; привести у належний вигляд документацію згідно діючого законодавства, якій вона отримала про що свідчив її підпис на бланку.

У результаті перевірки встановлені порушення вимог ст.ст. 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної документації». Згідно з ч. 7 ст. 96 КУпАП за результатами перевірки зазначеного суб'єкту містобудування запропоновано накласти штраф у розмірі 8500 грн.

15.05.2012 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим винесено Постанову № 253 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою за порушення ст.ст. 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», на підставі поданих документів і матеріалів, складених внаслідок позапланової перевірки, протоколу про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 03.05.2012 року, згідно ч. 7 ст. 96 КУпАП накладено на X штраф у сумі 8500 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06 серпня 2012 року визнано протиправними дії Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим щодо підготовки, проведення та складання акту позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт X від 03.04.2012 року; визнано протиправним та скасовано припис Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим від 03.05.2012 року № 119 “Про зупинення будівельних робіт”, винесений за результатами проведеної позапланової перевірки.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 року № 439/2011, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з п. 6 Положення Держархбудінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька регіонів) територіальні органи.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим утворена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції» № 549 від 23.05.2011 року, є територіальним органом Державної архітектурно-будівельної інспекції, входить до сфери її управління, підзвітна і підконтрольна їй, про що зазначено у п. 1 Положення про інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві і Севастополі, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19.11.2007 року № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.12.2007 року за № 1361/14628 (далі - Положення № 317).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим 4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною радою України 17 липня 1997 року, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов’язків або встановленні обґрунтованості будь –якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним судом, встановленим законом.

Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до процедури з усіма атрибутами контролю, тобто право на судовий контроль органів державної влади. Конвенція про захист прав і основних свобод людини являється складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Згідно ст. 55 Конституції України права, свободи громадян захищаються судом.

Положення Конвенції та Конституції України з цього питання відтворені в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження по справам про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування заходів адміністративного впливу провадиться у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративне правопорушення забезпечується серед інших способів, правом оскарження відповідної постанови.

Згідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Постанова про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії (п. 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року).

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправність постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим від 15 травня 2012 року, оскільки судовим рішенням встановлена неправомірність дій відповідача щодо перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних норм об'єкту будівництва - “Реконструкція культурно - розважального комплексу “Z” та скасовано припис Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим від 03.05.2012 року № 119 «Про зупинення будівельних робіт», винесеного за результатами проведеної позапланової перевірки.

Постанова про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обґрунтована достатніми і незаперечними доказами, в ній повинно бути наведено пояснення і ставлення до вчиненого правопорушення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, докази вини правопорушника (пояснення свідків, висновки експерта, речові докази, та інше) мотивовані висновки посадової особи про кваліфікацію вчиненого, вид та розмір покарання, вирішення питання про вилучені речі і документи.

Диспозиція ч. 7 ст. 96 КУпАП передбачає відповідальність особи за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання зазначених робіт, а також наведення недостовірних даних у такій декларації, вчинені щодо об'єктів IІ категорії складності

Проте, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутній будь-який доказ, що свідчить про виконання позивачем неправомірних дій, які здійснюються у галузі містобудівної діяльності.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 96КУпАП є незаконною та необґрунтованою, такою, що порушує законні права та інтереси позивача, та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні порушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному Законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов’язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин дане правопорушення розглянуто однобічно з порушенням вищевказаного процесуального законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, та в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути доказами у справі.

Відповідач не надав доказів правомірності своїх дій та не спростував доводи позивача щодо обставин, викладених у позові.

Таким чином, відповідач не надав доказів вчинення позивачем правопорушення, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 96 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.

На підставі викладеного, постановою суду позов задоволений повністю.

Розгляд справ по спорам з приводу землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Морозова Л.М.) за адміністративним позовом X до Судацької міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання вчинити певні дії. А саме зобов’язати Судацьку міську раду на наступному пленарному засіданні ради розглянути клопотання X про надання дозволу на складання технічної документації для передачі у власність земельної ділянки площею 0,0394 га. для будівництва і обслуговування частини жилого будинку. Зобов’язати Судацьку міську раду у місячний строк з дня набрання законної сили судового рішення у справі надати до Судацького міського суду Автономної Республіки Крим звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Судацькою державною нотаріальною конторою 05 березня 2005 року за № 493, набув права власності на частку жилого будинку № 11 у м. Судак, по вул. Рикова.

Відповідно до рішення Судацького міського суду від 14 березня 2011 року було здійснено поділ зазначеного житлового будинку, визнано за позивачем право власності на 54/100 частки будинку та припинено право спільної часткової власності на будинок.

На підставі зазначеного судового акту, рішенням Судацького міського суду від 03 травня 2012 року було встановлено порядок користування земельною ділянкою для обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

Згідно із вказаним рішенням суду в користування позивача було виділено земельну ділянку площею 394 кв. м., розташовану за адресою: будинок № 00, м. Судак, по вул. N.

Позивач X 23 липня 2012 року звернувся до Судацької міської ради із заявою про надання йому у власність земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні, для чого просив дозволити складання відповідної документації з землеустрою .

Відповідач всупереч вимогам Закону, не розглянув заяву позивача у встановлений строк на пленарному засіданні ради, а 09 серпня 2012року лише надав відповідь за підписом міського голови, з якої вибачається, що Судацька міська рада визнає дійсність прийнятих судових рішень, однак не вважає за потрібне надати позивачеві у власність земельну ділянку. Чим порушив встановлений чинним законодавством України порядок розгляду земельних питань.

Вислухавши сторони та дослідивши письмові докази у справі суд надійшов висновку, що позов підлягав задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.6,7 ст.118 ЗК України громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Відповідна рада повинна у місячний строк розглянути клопотання і надати мотивовану відповідь.

Судом було встановлено , що фактично це клопотання не було розглянуто. Тому суд визнав незаконною бездіяльність Судацької міської ради щодо не розгляду заяви поивача від 23 липня 2012 року та вважав необхідним зобов'язати Судацьку міську раду на наступному пленарному засіданні ради розглянути клопотання X про надання дозволу на складання технічної документації для передачі у власність земельної ділянки площею 0,0394 га. для будівництва і обслуговування частини жилого будинку № 00 по вул. N у м. Судак.

Згідно із ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тому Судацьку міську раду зобов’язано у місячний строк з дня набрання законної сили судового рішення у справі надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Таким чином позов задоволений повністю.

Розгляд справ по спорам з приводу державної реєстрації речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом X до КРП «БРТІ м. Судака», виконавчого комітету Грушівської сільської ради м. Судака АР Крим про зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що X зверталася до КРП «БРТІ м. Судака» з вимогою про реєстрацію права власності вказаного майна. За наслідками розгляду вказаного звернення відповідачем було надало відповідь про те, що позивачкою не надано документи, які посвідчують право на земельну ділянку та дозвіл на виконання будівельних робіт, на даний об'єкт відсутня повна поштова адреса, тому неможливо виконати інвентаризацію даного об'єкту та провести її державну реєстрацію.

Позивач позов не визнавав мотивуючи це тим, що вимоги позивача про зобов'язання провести технічну інвентаризацію та державну реєстрацію цієї будівлі магазину задоволенню не підлягають, оскільки КРП «БРТІ м. Судака» діяло в межах повноважень та на підставі закону, який регулює порядок проведення вказаних дій. Крім того, зазначив, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, повно і всебічно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягали задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

У відповідності з п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації. Повноваження бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно щодо здійснення реєстрації також визначені п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445).

Згідно п. 1.4 згаданого Тимчасового Положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулась до БТІ.

У відповідності до п. 1.4 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, технічну інвентаризацію новозбудованих та наявних об'єктів виконують за рахунок замовників комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 1.6 Тимчасового Положення передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ. яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Як вказувала сама позивачка спірний об'єкт є незавершений будівництвом магазин.

Згідно п. 3.6 Тимчасового Положення, реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають реєстрації. Інвентаризація цього об'єкту на час розгляду цього спору не була проведена, що зазначала сама позивачка в позові.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Мотивація та докази, що були надані представником відповідача у власних запереченнях, давали суду підстави зробити висновки, які спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини підтверджувало обґрунтованість позиції відповідача.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Розгляд справ по спорам з приводу загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби)

Прикладом із розглянутих Судацьким міським судом Автономної Республіки Крим адміністративних справ вказаної категорії, є справа (головуючий по справі суддя Сич М.Ю.) за адміністративним позовом X до Управління Пенсійного фонду України в м. Судаку АР Крим про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2009 рік.

Позовні вимоги були мотивовані тим,що вона перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Судаку, отримувала пенсію за віком, але продовжувала працювати, тому за законом мала право на перерахунок пенсії. У вересні 2010 року та травні 2011 року вона зверталася до відповідача із заявами про перерахунок пенсії як така, що працює після призначення пенсії, з урахуванням збільшеного страхового стажу та показника середньої заробітної плати по Україні. Проте відповідачем було відмовлено у перерахуванні пенсії і в листі від 20 травня 2011 року було зазначено, що перерахунок пенсії здійснювався із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників на одну застраховану особу за 2007 рік.

Відповідач заперечував проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2009 рік.

Судом було встановлено, що позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Судаку та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак після призначення пенсії працювала у Державному підприємстві «Морське» на посаді головного економіста, що підтверджувалося копією трудової книжки.

З листа управління Пенсійного фонду України в м. Судаку від 20 травня 2011 року слідувало, що позивач звернувся до відповідача про перерахунок пенсії відповідно до ст.ст. 40-42 Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач здійснив перерахунок пенсії за стажем та заробітної плати з застосуванням норм ст.ст. 40-42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із показника середньої плати застрахованих осіб за 2007 рік –1197 грн. 91 коп.

Перерахунок пенсій у зв’язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України та страхового стажу регулюється статтею 42 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-ІV, частина 4 якої передбачає, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через 2 роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону.

Така редакція існує після визнання неконституційними змін, внесених підпунктом “б” підпункту 10 пункту 35 Розділу 2 Закону України від 28 грудня 2007 року №107-6 визнаних такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Скасовані зміни надавали можливість перераховувати пенсію із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії.

Аналіз відновленої (діючої) норми абзацу 3 частини 4 статті 42 Закону доводить, що перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.

Тобто, правила частини першої статті 40 при перерахунку пенсії, застосовуються виключно з метою визначення періоду страхового стажу, за який може бути обчислена заробітна плата (дохід).

Частина 1 статті 40 передбачає, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу, починаючи з 01 липня 2000 року.

Тому суд дійшов висновку, що середня заробітна плата працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, використовується як складова для призначення пенсії відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1058-IV і є величиною постійною не змінною при перерахунку пенсії, на відміну від інших показників, які використовуються при визначенні заробітної плати (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії.

Крім того, ототожнювати визначення як «середня заробітна плата працівників, зайнятих в галузях економіки України» та «показник середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка, відповідно до цього закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії», неможливо, оскільки ці поняття є різними правовими категоріями, основу яких становлять різні економічні критерії.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. Такими законами є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-12 та Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 9 липня 2003 року.

Таким чином, з 22 травня 2008 року відновили дію положення частини другої статті 40 та частини четвертої статті 42 Закону N 1058-IV у первинній редакції, які й підлягають застосуванню.

28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою встановлено порядок перерахунку пенсій особам, які після її призначення продовжували працювати, відмінний від того порядку, який визначений частиною четвертою статті 42 Закону №1058-IV, у редакції Закону від 9 липня 2003 року.

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, під час розгляду та вирішення справ зазначеної категорії застосуванню підлягає Закон №1058-IV, а саме нормативні положення статті 42 цього Закону, що діяли в редакції до скасування змін, внесених за Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та були і залишаються чинними на момент проведення перерахунку пенсії.

Зі змісту цих положень випливало, що під час перерахунку пенсії величина середньої заробітної плати (доходу) враховується та, яка використовувалася під час призначення пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Беручи до уваги встановлені факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що дії управління Пенсійного фонду України в м. Судаку щодо перерахунку призначеної пенсії позивачу були законними, оскільки як вбачалося з матеріалів справи правові підстави для перерахунку пенсії позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка, відповідно до цього закону враховується для обчислення пенсії за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії - були відсутні.

За такими обставинами, постановою суду у задоволенні позову відмовлено.

Висновки.

Проведене узагальнення судової практики застосування судом норм глав 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ свідчить про те, що діяльність Судацького міського суду Автономної Республіки Крим протягом 2012 року при розгляді справ адміністративних справ здійснювалася відповідно до конституційних засад судочинства і була спрямована на забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави та підвищення ефективності функціонування незалежного і неупередженого суду.

Аналіз застосування норм глав 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ свідчить також про те, що під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень судом в обов’язковому порядку перевірялося, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано, чи обґрунтовано воно, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В той же час проведене узагальнення судової практики застосування судом норм глав 1-4 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ свідчить про обмежену практику, розгляду справ адміністративного судочинства протягом 2012 року, у зв’язку з чим, висвітлити які-би то проблемні та спірні питання, що виникали у суддів Судацького міського суду Автономної Республіка Крим під час розгляду, шляхи їх вирішення та роз’яснення яких є необхідним - не можливо.

Також необхідно зазначити, що всіма суддями Судацького міського суду Автономної Республіки Крим здійснюються всі можливі заходи з забезпечення кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, процесуальних гарантій всіх учасників судового процесу, маючи на увазі те, що лише за таких умов можна забезпечити всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяли скоєнню злочину, ухваленню законних і обґрунтованих рішень.

Суворе дотримання вимог чинного законодавства сприятиме подальшому закріпленню законності, підвищенню рівня здійсненні правосуддя, конституційних засад судочинства з ціллю забезпечення захисту прав громадян, інтересів суспільства і держави та підвищення ефективності функціонування незалежного і неупередженого суду.

Виконуючий обов’язки голови

Судацького міського суду Т.І. Іоненко

вик. Фадєєв Я.В.